Започатковуємо на “Казкарці” нову рубрику, де цитуватимемо думки класиків і сучасників про дитячу літературу.
Автор творів для дітей Юля Смаль про українську дитячу літературу радянської доби:
Я давно задумувалася над тим, чому так мало в дитинстві читала класичної дитячої літератури. Так, попри мене пройшли і Пітер Пен, і Мумі Тролі, і Чарівник країни Оз, і Пінокіо, і ще стільки всього, що й страшно уявити, я наверстую це зараз, зі своїми дітьми.
У моєму дитинстві були “Чарівник смарагдового міста” з “Урфін Джусом”, був Незнайка, Буратіно, була дівчинка Аліса з майбутнього в усіх книжках Буличева, була там республіка Шкід, два капітани, Тимур і його команда, всього не перерахуєш. Моє читацьке дитинство припало на радянську, а,радше, російську радянську літературу. Треба сказати, що вона мені подобається досі. Звісно, я знаю, що Толстой злизав Буратіно з Пінокіо, а Чарівник смарагдового міста – ні що інше, як плагіат, з його колеги з країни ОЗ, проте… Я багато знаю власне про російську радянську дитячу літературу і практично нічого не знаю про українську радянську дитячу книгу. Ні, звісно, я назву кілька прізвищ: Нестайка, Бердника, Владка, твори яких виходили спершу українською, але… Навіть найукраїнськіший автор, якого собі можна уявити, педагог і методист свою “Квітку сонця” писав і видавав російською… Я перекладеного Дмитром Чередниченком Сухомлинського нещодавно перечитувала.
Отже, спочатку називаю російських авторів, відомих кожній радянській дитині, тоді спробую назвати українських… Їх є багато, але ми мало про них знаємо.
Зачинателями російської радянської літератури були Максим Горький (ну, не знаю, не знаю, толкових його дитячих оповідань, крім оповідань про Леніна я й згадати не можу), Володимир Маяковський (ну, це моя окрема любов, але не як дитячий автор), Корній Чуковський (от це да, талант такий, що я йому й аналогів не знаю, хіба Маршак), ну і Самуїл Маршак. Вони, власне, ставили собі за мету розвиток радянської дитячої літератури і залучали в неї людей, раніше зовсім з нею не пов.язаних: загітували писати для дітей біолога і ентомолога Віталія Біанки, кораблебудівельника, моряка і пілота Бориса Житкова, прямо з громадянської війни в їхні дружні обійми прийшов Гайдар, котрий Аркадій, котрого я вже згадувала… може, якби не радянська доба, то Гаррі Потера придумав би він. Ще зі шкільної парти дитячою письменницею стала Агнія Барто. Гучне зараз прізвище, в мене є навіть кілька книг-перекладів її творів. Хоча, оригінали, звичайно, кращі. Вже пізніше – Три товстуни Юрія Олеши, Золотий ключик і ще щось там Олексія Толстого, Зощенко, Паустовський, Каверін, Григорьєв.
Тут не можна не згадати прозаїків казкарів-фантастів Волкова, Носова з їхніми Страшилами і Незнайками. Вчора я наново відкрила для себе Міхалкова.
“Мамы всякие важны,
мамы всякие нужны.
Дело было вечером,
спорить было нечего…”.
Це шар літератури, той шмат нашого, радянського життя, який і виховував з цілих народів космополітів, надто гарно це все звучало в дитинстві, надто чесно. В тому віці в усе віриш. Я до сьогодні вважаю Тимура – зразком для наслідування і, іноді, крадькома від самої себе уявляю, як би могло бути, якби я вчилася з ним в одній школі чи разом з ним допомагала б людям, просто так, по-піонерськи 
. Помітьте, я практично не зачепила авторів 70-80 років, взагалі нічого не сказала про авторів різноманітних ленінських оповідань. І ні словом не згадала ще маси тих, хто творив моє літературне світобачення.
Тепер україномовна радянська література. З поетів одразу на розум приходять Марія Пригара (мені її “Жоржини цвітуть” подарували колись на свято букварика, досі здригаюсь, хоча потім виявилося, що досить пристойна авторка), Наталія Забіла – я з подивом виявила, наскільки цікавою і різносторонньою поетесою вона була, а ще згадала свою першу абетку, власне її авторства:
Автобус їде по алеї,
Акація цвіте в садку,
А ми, зібравшися під нею,
Абетку вивчимо легку.
Я маю дві її книжки. От, з дитячих поетів, напевно все. Хіба ще згадаю Галину Кирпу, проте, власне, в радянському дитинстві я читала лише її переклад “Людвігові чотирнадцятому ура!”. Ну, звісно, сюди ще можна Ліну Костенко, але її дитячі твори не були основним родом чи видом діяльності, тому віднести її до радянських українських дитячих авторів якось і рука не підіймається.
З прозаїків вже згадані Василь Королів-Старий, Трублаїні, Всеволод Нестайко, Олесь Бердник і фантаст-соцреаліст Володимир Владко, якого і до дитячих віднести важко, якщо чесно, просто я його “Аргонавтів всесвіту” читала ще на зорі свого захоплення науковою фантастикою, а далі були “Сивий капітан”, “Нащадки скіфів”. До речі, якщо ви ще не читали Аргонавтів, дуже раджу, книжка, хоч і досить підліткова, варта того, щоб бути прочитаною.
Ну от. Я розумію, що це далеко не весь перелік українських радянських авторів, хтось забувся, когось не читала, про когось, хоч і внесеного до переліку спілки письменників, взагалі, ніхто не знає, тому пропоную приєднуватися. Кого і що саме читали ви, що, можливо, я не згадала?
П.С. Малика з Мушкетиком давайте віднесемо до дорослої літератури, як і Гончара, і Стельмаха, і Тичину, і Рильського, хоч їх якогось дива й учать в школі.
Джерело: http://yusmal.livejournal.com